Думаю що кожному мешканцеві Львова доводилось колись хоча б раз проїждати по вулиці Зеленій. Асфальтове покриття на ній, якщо чесно, так собі. Лише відтинок між ДБК і залізничною станцією "Сихів" нещодавно відновили цілком. Далі мало не на кожних 5 метрів - одна яма. І це не вражає, якщо подивитись на загальний стан українських доріг. Однак вражає дещо інше.
Традиційно разом із снігами з проїжджих частин сходить і асфальт, залишаючи за собою ями, немов вирви після бомбардувань. Однак на всюди ці ями однакові. Сьогодні мені довелось їхати по вище згаданій вулиці Зеленій. Маршрутка була незаповнена, і мені знайшлось місце біля вікна. І от так проїжджаючи повз Львівський монтажно-заготівельний завод і Снопківський парк я помітив цікаву і водночас не вельми приємну картину. То тут, то там з-під обгризеного асфальтного покриття на світ Божий показувалась...бруківка. так. саме та відома старовинна львівська бруківка, чорного, як смола, кольору, виполірувана до блиску колесами авт і екіпажів. Коли я побачив її, мені стало водночас дивно і сумно. Адже це ж частина нашої історії, яка отак роками непомітно лежить під товстим шаром недовговічного асфальту. Реліквія, яка так брутально закатана у новітній бітум. І такої-от історичної занедбаної дороги доволі довгий відрізок - від підйому біля "Пікассо" і аж до повороту на вул. Джорджа Вашингтона. І то явно не може залишити байдужим жодного справжнього львів"янина.
Адже львівська бруківка - то такий ж талісман міста, як і Площа Ринок, Ратуша, Домініканський Собор, Високий Замок, львівський шоколад чи львівська кава. Але чомусь, на відміну від цих символів, бруківка не виходить для нас на перший план. Ми про неї забуваємо, вона стала для нас звичною річчю. А коли і згадуємо, то часто із злістю, бо, бачте, авно на ній сильно трясе або ж півметрові каблуки у щілинах застрягають. І перестаємо бачити, що раритетний брук десь постійно зникає, а на його місці з"являється або асфальтобетон, або оті позірні шлакові камінці, які хоч і називають бруком, проте які не несуть жодного історичного і культурного сенсу. А в той час підприємливі бізнесмени, які, здавалося б, рахують кожну копійчину, одні поперед одного віддають немалі гроші, щоб придбати собі десяток-другий отих великих темних гранітових чи базальтових кількасотрічних каменів, щоб замостити ними під"їзд до своїх кількаповерхових "палаців". Невже вони, оці товстосуми, які не зупиняються ні перед чим задля досягнення якнайкращих результатів, мають кращі естетичні смаки, аніж ті з нас, хто так щодня розпинається про культурно- історичні цінності та необхідність їх збереження?!
Заховану під асфальтом бруківку можна побачити не лише на вулиці Зеленій. такі явища спостерігаються і на інших менших львівських вуличках. А донедавна асфальтовано-брукованим була навіть одна з частин проспекту Свободи, центральної міської вулиці. Знаєте, ганебно.
Причина таких явищ криється не лише у тотальному ігнорі культури та історії за період "союзу". За часи незалежності подібні явища теж спостерігались. на бруківку або ж "накатували" товстий шар асфальту, або ж її просто викидали, замінюючи дешевшим бітумом. Він хоч і не такий надійний, проте економний. Адже ж навіть витрати на асфальтування вулиць за найновішими технологіями куди менші, аніж на укладання бруківки. І дарма, що через два-три роки той "надякісний" асфальт доведеться латати, у той ча, як бруківка після хорошої укладки може зберігати свою рівність два-три десятки років. Ми ж звикли жити сьогоднішнім днем, і нам начхати, що для наших онуків слово "бруківка" може асоціюватись лиш з кольоровими шлакованими камінцями.
На щастя, зараз у Львові намітилась тенденція до відновлення культурної спадщини. Це стосується і бруківки. Наприклад, проспекту Свободи майже цілком повернуто його автентичне обличчя, яке довго було приховане під асфальтовою ширмою. Надіюсь, що незабаром черга дійде і до вулиці Зеленої. А поки що з-під відламків асфальту виглядають поодинокі камені, немов вкотре нагадуюючи львів"янам про необхідність пам"ятати свою історію.
Немає коментарів:
Дописати коментар