Про "Карпати" - моє бачення подій

 Цієї неділі закінчився черговий футбольний сезон УПЛ. Для когось він пройшов успішно, для когось - не вельми. А хтось, як от львівські "Карпати", його успішно "провалив". Вкотре. І як і минулого сезону, не вилетіли ми в нижчий дивізіон лише завдяки неуспішній грі тих, хто в турнірній таблиці був нижче нас. Тож принагідно респект "Говерлі" і успіхів їм в 1й лізі. А щодо нашої команди, то ситуація вельми сумна. Останні новини просто змушують опустити руки і сховати подалі в шафу фанатську "розу". Бо після такого просто нема сенсу відвідувати стадіон взагалі.
 Я маю на увазі останню новину, яка стосується продажу 19(!!!) футболістів клубу. І не якихось там новачків чи постійних клієнтів лави запасних. Ні, мова йде про ключовий склад команди. Так наприклад на трансфер виставлена головна зірка і талісман клубу Ігор Худоб"як, який за "Карпати" грає ше з 2005 року. А також такі доволі дієві цього сезону гравці, як Богатінов, Ксьондз, Кенія, Гладкий і найколоритніший гравець команди (чи й навіть усієї УПЛ) Кополовець. Такого кроку не чекав ніхто ні у Львові, ні за його межами. Причини явно невідомі. Так, команда грала останні матчі явно паскудно, але хіба в цьому виною є лише гравці?! Невже рівень їх майстерності за кілька місяців впав настільки, що вони не в силах обіграти явних "лузерів" чемпіонату?! Адже ще в першому і навіть на початку другого кола ці хлопці показували вельми хороші результати. Варто згадати хоча б неймовірний результат з "Кривбасом" (6-0!) і впевнену перемогу над "Ворсклою" і "Волинню". Хоча з кінця березня почався явний спад. Нищівні поразки від донецького "Металурга", київського "Арсенала" і ужгородської "Говерли" призвели до того, що болгарський наставник Ніколай Костов подав у відставку, сказавши: «Мабуть, я для цієї команди – людина непідходяща». Але після його відходу ситуація не надто змінилась, бо команда грати краще не почала, а те, що розгромних поразок не було - вина лише  суперників, які чи то не надто старались забивати, чи просто не хотіли травмувати нерви львівських вболівальників. Бо фанати вже і так не витримали такої ганьби і на останній домашній матч просто не явились, вивісивши банер "Як граєте, так і підтримуємо".

 Судячи з усього, проблема явно не в самих гравцях і навіть не в тренерському штабі. Так, вина команди і тренерів теж наявна, але... "Карпати" - то не аматорська команда, тут значна роль віддається керівництву. І саме на керівництво клубу лягає основна відповідальність за всі промахи. Менеджмент наймає тренера, вирішує питання контрактів і трансферів,  займається фінансуванням та іншими організаційними питаннями. Отож і розв"язувати конфлікти (якшо такі є) і боротись з усіма проблемами повинні саме вони. При цьому ніяких дій, окрім тотального "розпродажу" команди, ми не побачили. так само як і не почули пояснень ні цьому дебільному  вчинку, ні щодо ситуації в клубі.Таке враження, що все насправді круто, менеджери клубу - круті чуваки, а те що успіхи команди ніякі - то вина тренера, гравців і суддів. Але з кожним разом бачимо, що проблема в чомусь іншому. У чому - залишається лише здогадуватись. І без надії чекати на новий футбольний сезон.

P.S.: В цьому сезоні я пропустив лише 4 домашні матчі, встановивши цим свій особистий рекорд по відвідуванню. Але ні я, ні мій друг, який відходив на усі домашні матчі команди, тепер не впевнені, що матимемо бажання так само часто бувати на стадіоні наступного сезону. І причина не лише в поганій грі команди. Знаєте, наполовину порожній фанатський сектор, в основному заповнений тими, кому менше 16 - то явно не рівень "Карпат". Криза не лише у клубі, а й у його фанатах. І в цьому, як і в незадовільній грі команди, є теж свої винуватці.

4 дні армійського режиму: спогади про Aliante 2013 - Україна

 Є в мене такий файний друг Олег. І от любить він мене підписувати на всякі там заходи цікаві. так і того разу сталось. Скинув він мені пропозицію взяти участь в одному цікавому проекті, яке ініційоване НАТО. Суть в тому, шоб пожити у військовій частині 4 дні і приймати участь у військово-спортивних та інтелектуальних змаганнях. 10 найкращих команд на тиждень поїдуть в Європу. Я отак трохи подумав та й погодився. Написали ми есе, дали відповіді на питання, заповнили анкети та й стали чекати на результат. 12.05, десь біля 23.30 з"явився список з 20 команд, які пройшли відбір і можуть їхати на змагання в Білу Церкву. Наші прізвища серед них, на нашу радість, теж висвітлились, тож почали готуватись до файного двіжу.

 Екстрім почався вже наступного дня, коли ми брали кивтки на потяг. Місць до Києва, звідки нас мали централізовано везти до БЦ, не виявилось, тож єдиним виходом було брати купе на дніпропетровський потяг, який їхав через Білу Церкву в ... 03.30 ночі. Налаштувавшись, шо до ранку спатимемо на вокзалі, ті квитки ми взяли.

 З горем навпіл домовились з викладачами про нашу відсутність на парах впродовж 3 днів і в середу о 17.30 вже сиділи в свому купе, рушаючи назустріч новим пригодам. Під час поїздки були свої приколи, як то наприклад Олегові тести з сімейного права, згідно з якими батьків позбавляють аліментів, якщо вони ввійшли в астрал чи їх дитина пішла вчитись в ПТУ :)  Ну але то таке. Основним було те, шо Олегові спало на думку подзвонити організаторам проекту і спитати, чи не можуть нас зустріти вночі на вокзалі і десь помістити до ранку. З того все й почалось. Десь біля 4 ранку до вокзалу прийшов майор, доволі злий (ну то й зрозуміло чому) і, проявивши неабияку обізнаність в географічно-соціальному планування Львова, повів нас до військової частини. Черговому сержантові наказав нас помістити десь доспати, а зранку постригти і видати форму. То звичайно був жарт, але сержант сприйняв то серйозно. Отож після команди "Рота, підйом!" доручив черговому солдатові відвести нас для проведення ритуалу підстригання. на наше "Та ми ж не призовники!" він здивовано запитав "А хто ж ви на*уй такі?!". Вислухавши наші пояснення, направив нас в казарму до призовників, де ми просиділи до вияснення обставин. Там нас теж кількаразово намагались постригти і стільки ж раз довелось пояснювати, шо ми не новопрзвані і тут тільки на 4 дні. В кінцевому результаті за нами прийшов солдат, який відвів нас до клубу частини і наказав сидіти тихо доки не прибуде решта наших.

 Решта прибула десь після 12 години і тим наш статус призовників перейшов в статус конкурсантів. Після обіду нас поселили в казарму для контрактників, яка, до речі, виявилась доволі комфортною (6-місні кімнати і гаряча вода - то вам не шо-небудь), і провели тривалу екскурсію військовою частиною. До речі, вперше вживу почув як стріляє АК і ледь там не оглух :) Ввечері відбулись презентації команд поділ всіх на 4 великі десятки і презентації команд. Після відбою ми досить швидко поснули, бо втома дала своє.

 Наступного дня підняли нас згідно з армійським розкладом в 06.00 ранку, повели на зарядку і змусили по-армійському якісно застеляти ліжка. Після сякого-такого сніданку повели на територію іншого підрозділу частини, де вся військово-спортивна підготовка і відбувалась. Нас вчили як правильно стріляти, долати смугу перешкод, вдягати ОЗК, накладати джгут і настроювати рацію. Всьо то ми не тільки подивились, а й спробували самі. Комусь вдалось краще, комусь гірше, але то вже інша справа. Після того всього сонця і бігання зовсім нічого не хотілось, але після відбою нас чекала репетиція рольової гри. Затягнулась вона аж до 1 ночі, але то було весело. На щастя в команді попались люди з почуттям гумору і даром до акторських перевтілень, тож всьо проходило непогано.

 Третій день почався як і другий, але нам пообіцяли, шо він буде важчий і цікавіший. То так і вийшло. Почалось все з складання пожежного шланга, продовжилось перетягуванням каната і закінчилось великою командною естафетою, де ми мали показати свої навички і з подолання смуги прешкод, і з мед. допомоги, і з одягання ОЗК, і з стрільби, і з гасіння пожежі і з налаштування рації. Загалом було неймовірно круто, хоч ми і прибігли 3-ми.
 Після того всього бігання-стріляння-носіння хотілось тупо лягти на траву в позу ембріона і міцно заснути. Але шансу такого нам не дали. Повели на зустріч з представником НАТО, після якої ми повечеряли і пішли в частину показувати свої акторські таланти. На щастя, з тим ми справились на рівні, тож опісля дозволили собі трохи розслабитись і зняли Harlem Shake :)
Остання "дємбельська" ніч взагалі пройшла відпадно. Стільки я ше не сміявся давненько. І то при тому, шо алкоголю взагалі не вживали. Просто втома, бажання файно розслабитись і присутність цікавих і веселих людей зробили своє :)

День четвертий був днем тріумфів і нагороджень. Ми з Олегом стояли і чекали, коли серед преможців назвуть наші прізвища. Після того, як була названа друга п"ятірка, я вже навіть було розчарувався і змирився з поразкою. Але ж як то було круто і приємно, коли наші прізвища назвали під номером 3!!! То було шикарно і неймовірно радісно! жаль було, що дехто з тих, з ким встигли здружитись за три дні, не потрапили в число переможців, але й радісно, шо немало файних людей теж поїдуть з нами в євротур :)

Після короткої екскурсії по Білоцерківському ботсаду нас повезли до Києва. Там ми нарешті змогли поїсти нормальної їжі і ше кілька годин погуляти по столиці з новими друзями, помитись під весняною зливою і нарешті добратись до потяга Київ - Ужгород, яким ми мали добратись додому. З відправленням потяга в 20.06 наше Aliante завершилось.

 Загалом, я радий шо потрапив на такий конкурс. То було дійсно неймовірно круто. Навіть якшо б не виграв, то все одно отримав неймовірний досвід і купу позитивних вражень і багато нових приємних знайомств. А головне - то було реальне живе спілкування, якого іноді так гостро бракує і яке дарує такі круті емоції і залишає тривалі приємні спогади.

P.S.: За ті 4 дні я встиг стати і призовником, і спортсменом, і навіть євреєм. Непогано так, правда?! :)

P.P.S.: і ше я придумав новий доволі смачний напій: берете 2 цукерки "Зоряного Сяйва", заливаєте стаканом окропу і розмішуєте. Досить непогане на смак виходить, спробуйте :)