Понеділок

Кожного ранку він прокидається від гучного звуку будильника. З посмішкою. Вмивається, чистить зуби, одягається, Після сніданку цілує дружину і маленького сина та біжить на роботу. 8-годинний робочий день, дорога додому, вечеря. Посиденьки у сімейному колі, кожен розповідає про свій день, свої успіхи і проблеми. Почистити зуби, кілька сторінок улюбленої книги перед сном і традиційний "відбій" в 11. І звісно ж поцілувати перед тим дружину і малого. На вихідних - прогулянки парком, кіно, спортзал, баскетбол з друзями на старому спортивному майданчику. І знову ранковий підйом о 6 з понеділка.

Звичайне життя офісного працівника, довільно розмірене і доволі нудне. Якщо не враховувати один вагомий факт.

Знайомтесь, Андрій. Він не працює в офісі і не їздить додому на своїй бюджетній малолітражці, не проводить вечори в дивані перед "ящиком" чи на інтернет-форумах. Уже 2й рік Андрій - в"язень колонії. Потрапив сюди за звинуваченням у ненавмисному вбивстві. З обтяжуючими обставинами. Звісно ж, не винний. Звісно ж, підставили. Але не про це.

Щодня він прокидається о 6 ранку від звуку сирени. Вмивається іржавою водою над старим умивальником, спускається в тюремну їдальню, де незмінно отримує свою порцію клейкої вівсянки. Одягає куртку, цілує фотографію дружини і малого, спускається на тюремний плац. Звідти - на роботу в цех, шліфувати дошки, з яких його співкамерники потім будуть збивати дешеві "бюджетні" шафи. Увечері - та ж нудна вівсянка, яка видається дуже навіть смачною, бракує хіба ложечки меду. Кілька годин вільного часу в камері, відбій рівно в 11. Завтра буде новий день, який майже не відрізнятиметься від вчорашнього, хіба що сторінки книжки будуть інші.

Кожен ранок Андрій зустрічає з посмішкою. Кожен вечір він в молитві дякує Богу за вдало прожитий день. І неодмінно цілує фото дружини і малого, приклеєне над койкою. Він бачить їх вживу лише раз на місяць. І раз на день, саме за хвилину перед вимиканням світла, ставить на дощинці під подушкою чергову зарубку. Чим більша їх кількість, тим менеше днів йому залишилось тут. І тим ближче він до них, найрідніших.

Кажете, у вас важкий понеділок, знову в універ (на роботу, в школу)?! Повірте, вам ще дуже пощастило.