Поні, коник і мандаринки
Сусід мій, маленький оранжевий поні,
ростив деревце на блакитнім балконі.
Щодня достигали на нім мандаринки –
оранжеві кулі в пахучих шкоринках.
І кожного ранку оранжевий поні
своє деревце поливав на балконі.
І кожного вечора їв мандаринки –
оранжеві кулі в пахучих шкоринках.
Та якось вночі під блакитним балконом
проходив із скрипкою крихітний коник.
Він грав серенаду про море і пальми,
про білі вітрила, про край чужодальний.
Пройшов. А за ним, одягнувши хустинку,
втекло деревце в золотих мандаринках.
Оранжевий поні пішов їх шукати
і вже не вернувся ніколи до хати.
Мені залишився оранжевий спомин
про ті мандаринки, про доброго поні.
Частенько стою під блакитним балконом.
Невже не вернуться ніколи-ніколи?!
І. Жиленко
От не знаю чому, але той віршик уже декілька років є одним з моїх улюблених. ніби такий простий, дитячий, але водночас мені чомусь запав в душу. Хоч ніби й сумний, але з частинкою рожевої мрії. Чи то пак помаранчевої :)
Немає коментарів:
Дописати коментар