Друга Світова Війна закінчилась вже майже 70 років тому, однак конфлікти між воюючими сторонами точаться досі. Без залпів артилерії чи вибухів гранат, але з шквалом образ і вогнем взаємоненависті. А все тому, що досі на державному і світовому рівні так до кінця і не розібрались, хто проти кого воював, хто кому був у цій війні ворогом, а хто союзником.
Вже нікого не дивують постійні суперечки щодо визнання Української Повстанської Армї воюючою стороною і перетворення їх офіційно на учасників конфлікту, а не на "бандерівських бандитів" і "гітлерівських підпомагачі". І якщо конфлікт щодо УПА набрав достатньо розголосу і має всі шанси на позитивне для упівців вирішення найближчим часом, то майже ніколи ми не чуємо про іншу воюючу сторону - 1-шу Українську Дивізію УНА, більш відому як Дивізія СС "Галичина".
Дивізія "Галичина" (або офіційно 14-а гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина») була сформована у 1943 році за ініціативи німецького військового командування і за згодою Українського Центрального Комітету. В дивізію набирали добровольців - вихідців з Галичини і відправляли їх на вишкіл. Вишкіл цей дивізійники так і не пройшли повністю. Прийшов наказ виступати на фронт, хлопців повантажили в потяг і повезли під Броди, на місце їх першої і останньої битви.
На карті бойових дій дивізія "Галичина" протрималась доволі мало. Майже уся вона була розбита у жорстокму бою під Бродами в липні 1944 року совєтською армією. Вціліло лише близько тисячі осіб, більшість яких згодом увійшла до лав УПА і продовжила збройний опір. Причиною такої нетривалої збройної боротьби була фактично зрада німецького командування, яке кинуло погано підготовлених хлопців на складний відтинок фронту, загороджуючи їх грудьми відступ регулярних військ Вермахту. На полі бою у "бродівському котлі" залишилось навічно лежати тисячі молодих українських вояків. Вони загинули на чужій війні, боронячи свою Батьківщину.
Зараз живими залишились лише одиниці тодішніх дивізійників. Вони дочекались незалежності своєї країни, однак не дочекались від неї заслуженого визнання. І невідомо. чи дочекаються. Адже ярлик "СС", який причеплений до них з часу формування дивізії, робить їх ворогами в очах пострадянської та й узагалі світової громадськості. Бо ніхто не буде розбиратись, за що ж насправді воювали тоді ці тисячі молодих українців, за що проливали свою кров на бойових полях чужої війни. Вони - формування гітлерівського режиму, тобто вороги. І визнавати їх борцями за волю України ніяк не можна. Сумно і образливо за це. Бо ж воювали ці молоді хлопці не за гітлерівську ідею всесвітнього панування, а за відродження України, хоч і робили це в німецьких уніформах і з німецькою зброєю в руках.
Невідомо, як обернеться політична ситуація в нашій державі. Може і доживемо до того моменту, коли буде визнано на державному і світовому рівні, що УПА і Дивізія "Галичина" були борцями за волю і незалежність Української Держави. А поки ми можемо лише зберігати подвиг цих тисяч молодих хлопців, які поклали своє юне життя на вівтар боротьби за Україну, вільну, соборну і незалежну.
P.S.: дуже приємно, що ось уже кілька років у Львові 28 квітня організовують урочисту ходу (Парад Вишиванок) з метою вшанування пам"яті вояків Дивізії "Галичина". Адже саме у нашому місті 18 липня 1943 року відбувся парад добровольців у лави Дивізії. Тоді їх вітали квітами, як майбутніх героїв, як нову надію України.
P.P.S.: раджу перчитати про цю тему повість Івана Багряного "Огненне коло". правдиво і без пафосу.
Немає коментарів:
Дописати коментар