Перед вами вхідні двері, які складаються з двох половин, що відкриваються в різні сторони Щоб увійти всередину, у вас є 2 варіанти - штовхнути одну половину "від себе", або ж притягнути іншу "до себе". Який з варіантів оберети ви?
Закладаюсь, що опинившись перед таким вибором, більшість з вас обере ту половину, на якій приклеєна табличка "від себе". Чому? Бо так значно простіше. Не треба витрачати багато зусиль, не треба хапатись за дверну ручку і, напружуючи свій підкачаний (чи не дуже) біцепс, тягнути двері невизначеної маси, тримаючи рівновагу, щоб ота невизначена маса не звалила тебе на підлогу. Значно легше порухом руки ті ж двері штовхути всередину ( чи назовні, залежно від того де ви знаходитесь), застосовуючи при цьому ще й кількадесят кілограм своєї маси. Так простіше, правда ж?
Біда в тому, шо подібна ситуація спостерігається і в наших стосунках. Нам значно простіше відштовхнути від себе людину, аніж притягнути її до себе. Бо для того, щоб притягнути, часто треба докласти хоч деяких зусиль, намагатись проявити свої позитивні риси, зацікавити і змусити хоч трішки собою захоплюватись. Натомість щоб відштовхнути когось, багато не потрібно. Досить просто відсторонитись, звалити на вибраний об"єкт усю невизначену масу свого негативу та прблем - і все, той, хто був колись вам близький чи принаймні намагався ним бути тепер тримається від вас на відстані. І відстань ця вимірюється не витягнутою рукою, а значно масштабнішими величинами, які не так легко подолати.
Тож давайте не відштовхувати своєю байдужістю людей, які хоч щось значать у нашому житті чи принаймні претендують на якесь місце у ньому. Адже це так просто - бодай мінімальний знак уваги, хоча б маленький крок назустріч і хоч моментна, але щира усмішка
Немає коментарів:
Дописати коментар